Прославився як історик, збирач архівних документів про наше минуле. Спадщина цієї багатогранної людини цінна нам перш за все за величезний архів і опубліковану п'ятитомну «Історію Малоросії». Це, зокрема, безцінне (майже єдине) джерело для пізнання свого родоводу нащадків української еліти IХ-ХVII ст.

Там докладні списки князів, козацьких гетьманів, полковників. Поданий реєстр полків і сотень в Україні. Перераховано Київські митрополити, православні, католицькі і греко-католицькі єпископи, ректори та викладачі Києво-Могилянської академії. А ще - хронологічна таблиця подій в Україні, битв, в яких брали участь українці.

До творчості Маркевича з великою повагою ставився Тарас Шевченко, користувався його «Історією Малоросії», створюючи «Гайдамаків», «Мальовничу Україну» та ін. Поет присвятив Маркевичу вірш «Н. Маркевичу », який вперше був надрукований в« Кобзарі » 1840 року. Довгий час вони були «великими друзями» (за словами самого Шевченка). У 1847 році Маркевич поклав на музику вірш «Нащо мені чорні брови». Шевченко поширював його твори, заборонені цензурою, але поступово вони віддалилися один від одного і після повернення Шевченка із заслання приятельських відносин не відновили. «Кобзар" 1860 року вийшов вже без вірша «Н. Маркевичу »(« Бандуристе, орле сизий! .. »).

Зібрана Маркевичем велика колекція документів з історії України XVII-XVIII ст. і його щоденники зберігаються, на жаль, не в Україні, а в Росії (в Російській державній бібліотеці і в Інституті літератури Російської АН).