Суперечності навколо його поглядів, як і різноманітні інтерпретації його концептуальних філософських та літературно-теоретичних тверджень, кожен раз переконують нас у тому, що Д. Чижевський був феноменальним ерудитом, котрий зумів поєднати у своїх дослідженнях і у своєму житті найновіші сучасні йому філософські ідеї  з класичною європейською традицією Платона і неоплатонізму, Канта, Гегеля. Читаючи тексти Д. Чижевського, ми переконуємось, що в автора практично відсутня будь-яка ідейно-політична упередженість. Це пов’язано, передусім, із «феноменологічним досвідом» ученого.

   Творчість Дмитра Чижевського є унікальною у тому сенсі, що Чижевський завжди чітко відчуває межі двох різних дискурсів: коли вчений пише про літературу він залишається попри все філологом, коли пише про філософію, то це не перетворюється у загальні роздуми про слово.

Впродовж кількох десятиліть його потужна особистість височіла над усіма основними напрямами славістичних студій, особливо у Німеччині - країні, що дала притулок вченому.