На початку 1960-х років починається кампанія, спрямована проти української творчої інтелігенції, яка в 1970-х виросте в хвилю масових репресій. За це десятиліття, перебуваючи під суворим наглядом, Світличний все одно пише і часом навіть публікує статті, здійснює переклади Беранже, Лафонтена, Бодлера, Верлена, перекладає з польської, турецької, сербської.

Світличного заарештовували, але через брак доказової бази його випускають на свободу. У 1972 - знову арешт. Як і в минулий раз, звинуватили в антирадянській агітації і пропаганді, проте на цей раз «докази» вже знайшлися.

Суд виніс обвинувальний вирок -мірою покарання Світличному призначили 7 років концтаборів суворого режиму і 5 років заслання. У в'язниці здоров'я Світличного різко погіршилось, однак, він намагався працювати разом з усіма на рівних. Із заслання він повернувся дуже хворим, інвалідом, назавжди втративши працездатність. Однак, наскільки це було можливо, працював: перекладав, писав. 25 жовтня 1992 року серце Івана Світличного зупинилося. Поховали поета на Байковому кладовищі неподалік від могили Василя Стуса.