Будучи професором (1885), Академіком-фундатором УАН (14 листопада 1918), Головою
філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка(1914), почесним членом т-ва "Просвіта"
(1925), також займався організацією культурологічних товариств на Буковині, сприяв відкриттю
читалень.
Смаль-Стоцький був обраний депутатом і заступником маршалка Буковинського крайового
сейму, згодом депутатом австрійського парламенту (1911—18). В роки Першої світової війни
працював викладачем української мови та літератури в таборах наших військовополонених. Як
політик виступав проти "москвофільства" в програмних статтях "В чім наша сила?" (1892) та
"Політика реальна" (1896), де обстоював українство Буковини з позицій буковинського
народовства.
Як мовознавець (у дусі антимосквофільської боротьби) заперечував тезу про єдину праруську
мову. На думку Степана Йосиповича українська мова постала в давні часи безпосередньо із
праслов’янської — як і польська, сербська, чеська та ін. слов’янські мови — і на поч. 20 ст. зі всіх
слов’янських мов у фонетичному відношенні стояла найближче до мови сербської, а не до
російської.
Серед його літературно-критичних й історико-літературних досліджень — особливості творчості
В.Стефаника (1899), І.Франка (1913), Т.Шевченка (1913), О.Кобилянської (1928) та ін.