В середині 20-х років був у колі харківських інтелектуалів, переважно літераторів, лідером яких був Микола Хвильовий. Всі вони наївно вірили, що у «українського ренесансу», так само як і в України, велике майбутнє. Це був хоч і важкий, але продуктивний час: на думки, особистості, таланти, на творчі осяяння. Але зовсім скоро стало зрозуміло, що надіям українських романтиків не судилося збутися - хвилями прокотилися Україною Голодомор і репресії. «Українське Відродження» стало «розстріляним Відродженням». Майже всіх, хто оточував Довженка, було розстріляно, а тих, кого залишили в живих - знищили морально.

На його очах гинула не лише світла мрія - гинула українська нація. 

Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка – за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі. 

Заради хорошого кадру він був ладен на найсміливіші експерименти, вигадував нові ходи у монтажі, а під час зйомок міг днями чекати на справжню зливу, щоб дощ у кадрі був реалістичним. І коли увесь світ називав Олександра Довженка поетом кіно, у себе вдома він був під забороною.