Песимізм, страх смерті, безвір'я, розгубленість опановували ним. Його переважно займали питання форми і естетики в художній творчості в поєднанні з абстрактною філософічністю. В цьому відношенні він мав великий вплив на ряд наступних українських поетів-націоналістів періоду 1905-1907. У 1910 письменник пише драматичний етюд лірико-символічного характеру «По дорозі в казку»: герой веде народ в казкову країну «загального щастя», але надривається в боротьбі з інертністю маси, яка закидає його камінням. Звеличення «трагічної особистості» - прототипу позбавленого підтримки мас «національного вождя» - фашиста - така ідея цього твору і ряду драматичних етюдів і одноактних п'єс Олеся.

Після революції 1917 Олесь змушений був утікати за кордон. Мотиви розчарування переплелися в його творчості з шовіністичними закликами до повалення радянської влади на Україні. Остання збірка поета «Чужиною» відображає процес розкладання еміграції, розчарування в своїх сподіваннях і в той же час повної ненависті до радянської влади, до «москалів».

В поезії О.Олеся, що нерозлучно зливається з поезією природи і займає таке велике місце в першій його збірці, він є майстром півтонів. Сердечні почуття зливаються з відчуттями природи. Вірші з циклу “В Криму” однаково ясні та блаженні.

Огорнута серпанком “журби і радості”, його інтимна й громадська лірика захоплювала своїм настроєм, щирістю, свіжістю барв і мелодій, закликала до щастя й любові, сонця й свободи.

Тематична експозиція до пам’ятної дати відбувається у секторі читальних залів Наукової бібліотеки. Запрошуємо усіх охочих.