26 квітня 1986 року. Цифри, що не потребують додаткових пояснень і коментарів. Чорнобиль. Слово, що каже все без додаткових епітетів. Аварія на ЧАЕС. Подія, що поділила історію на до і після, і не тільки українську. Відгомін тих днів людство чує дотепер, а чутиме ще довше.

Не перша аварія

Аварія 26 квітня 1986 року на 4-му енергоблоці ЧАЕС була не першою. 9 вересня 1982 року в Чорнобилі сталася перша аварія — під час пробного запуску 1-го блоку зруйнувався один із технологічних каналів реактора, була деформована графітова кладка активної зони. Постраждалих тоді не було, а наслідки НП ліквідували за три місяці.

9 травня

Інтенсивна пожежа тривала ще 10 днів. Лише до 9 травня вдалося повністю впоратися з вогнем. До цього реактор намагалися загасити з вертольотів, — піском, глиною, спеціальними сумішами для запобігання ланцюгової реакції. Однак ці дії, можливо, стали лише каталізатором підвищення температури реактора, що палав.

Мовчання в ефірі

Перше коротке офіційне повідомлення про трагедію було передане ТАСС 28 квітня. За словами колишнього генсекретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова в інтерв'ю ВВС у 2006 році, святкові першотравневі демонстрації у Києві та інших містах не були відмінені тому, що керівництво країни не володіло “повною картиною подій” і побоювалося паніки серед населення. Тільки 14 травня Михайло Горбачов виступив із телевізійним зверненням, у якому розповів про реальний масштаб біди.

Вибух 500 атомних бомб

Загальний вихід радіоактивних матеріалів внаслідок вибуху становив 50 мільйонів кюрі, що прирівнюється до вибуху 500 атомних бомб, які в 1945 році були скинуті американцями на Хіросіму. В атмосфері Землі виявилося 90% ядерного палива ЧАЕС.

Життя на вівтарі атома

Уже за 10 хвилин після аварії, о 1:33, по бойовій тривозі були підняті караули лейтенанта Володимира Правика в Чорнобилі і лейтенанта Віктора Кібенка в Прип'яті. Володимир Правик, Віктор Кібенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Володимир Тишура, Микола Тітенок — ці юні хлопці боролися з вогнем фактично без засобів захисту, отримали смертельну дозу радіації  і померли у перші дні після аварії у страшних муках. Їх зусиллями не сталося ще страшнішого: було не допущено поширення вогню і відкачано водень від корпусів генераторів. Якби на ЧАЕС стався вибух водню, вибухом накрило би Мінськ.

Ціна саркофага

Саркофаг, яким накрили зруйнований вибухом блок ЧАЕС, було збудовано дуже швидко за допомогою радіокерованих кранів. Розвідника — людину, яка керувала роботою машини — проносили над реакторами у свинцевій кімнаті на високій швидкості, проте вони все-одно встигали отримати вбивчу дозу радіації — жоден із них не дожив до сьогодні.

Страшна математика

У ліквідації наслідків катастрофи брало участь близько 800 тис. чоловіків зі всього СРСР, щоб запобігти наслідкам аварії і стабілізувати ситуацію в зоні підвищеного ризику. 25 000 з них померли, а понад 70 000 стали інвалідами. Рівень радіації в осередку аварії був настільки високий, що очі ліквідаторів поміняли свій колір із коричневого на блакитний. У 134 осіб, котрі працювали в аварійному блоці ЧAЕC, упродовж першої доби була виявлена променева хвороба; 28 з них померли в перший місяць після аварії. Через високий рівень радіації всіх загиблих ховали в свинцевих трунах. 20 % з цих смертей були самогубствами.  Загалом, за даними різних джерел, від наслідків вибуху загинули від 4 000 до 10 000 осіб. 7500 жителів Прип'яті були змушені покинути місто-супутник на наступний день після аварії. Однак через місяць близько 300 осіб заявили про своє бажання повернутися додому. 750 тис. кв. км — це загальна площа зараження території України. Більш того, 150 тис. кв. км навколо станції в результаті катастрофи стали непридатними для проживання. 8,4 млн. людей — жителів не тільки України, а й Білорусії та Росії – потрапили під радіоактивне випромінювання.