11 квітня – Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів. Понад 5 мільйонів в’язнів страчено у крематоріях Освенцима. № 131161 – Вадим Бойко – повернувся звідти живим. Бог зберіг йому життя, можливо, для того, щоб він міг розповісти усім правду про пережите. “...Я навчився терпіти голод, муки, зносити побої, знущання і майже ніколи не впадав у відчай. Іскра надії і віри в життя не згасала в моєму серці за найнесприятливіших обставин. Можливо, це і допомогло мені вижити”.

Вадиму Яковичу Бойку вдалося врятуватися, коли його в новорічну ніч 1944 року разом з трьома сотнями таких же приречених на смерть в’язнів заштовхали в бетонний склеп газової камери: “Тоді було 20 градусів морозу. Нас голими завантажили на автомобілі-самоскиди і повезли до крематорію. Там, як груші з мішка, висипали нещасних бранців на бетонне дно газової камери. Знесилені, опухлі від голоду люди летіли вниз головою, ламали руки, ноги, розбивали голови. У віконці під стелею я побачив есесівця, що надягав протигаз, залишалося зачинити металічні з електричним приводом двері і пустити смертельний газ “циклон” у крематорій. Раптом згасло світло, і я вирішив, що почалася газація, але ж металеві двері до кінця не зачинилися. Як з’ясувалося потім, табір було знеструмлено польськими партизанами на електростанції, а есесівці подумали, що це роблять наліт американські бомбардувальники і тому з метою маскування табору відключено електростанцію. Перелазячи через трупи та ледь живі тіла, я поповз наверх до дверей, зібравши останні сили, побіг по снігу... До огорожі я не встиг дійти, бо ввімкнулося світло. Обморожений, ледве живий доповз до барака... Я вмирав, та мене знову врятували підпільники – польський в’язень-лікар зробив ін’єкцію, ввівши голку в моє серце...”.

Із продовженням історії, описаної в книзі Ярослава Бойка “Якщо на землі є пекло” та літературою подібної тематики можна ознайомитися на виставці книг, що проходить у відділі абонементу Наукової бібліотеки. Запрошуємо відвідати захід усіх охочих.