Поціновувачів української літератури ХІХ століття запрошуємо відвідати виставку книг до 175-літнього ювілею Марка Лукича Кропивницького – драматурга, актора, режисера, композитора, педагога, корифея вітчизняного театру, що відкрилася у відділі абонементу Наукової бібліотеки.

«Батько українського театру», як із пошаною називали Кропивницького сучасники, підніс вітчизняну драматургію до вершин популярності: його трупа з аншлагом гастролювала не лише на батьківщині, а й у Петербурзі, Москві, Варшаві. І це, зауважте, після царського указу 1876 року. Вже перша постановка «Наталки Полтавки» Котляревського на єлисаветградській сцені рідною мовою засвідчила, що українці віднині – не просто народ, а нація – зі своєю самобутньою культурою. Використавши досвід Майнінгенського театру, будучи противником зовнішніх ефектів, яким протиставляв життєву простоту, Кропивницький уперше запровадив прийом, котрий згодом Станіславський назве публічною самотністю, коли актор грає, ніби не помічаючи глядачів. Усе життя драматург працював для сцени, виконавши понад 500 ролей, створивши близько 40 творів для убогого репертуару вітчизняного театру. Колектив корифеїв виховав цілу плеяду геніальних акторів – Г. Юру, І. Козловського. Б. Романицького, О. Петрусенко; з цього русла розвинувся також «Молодий театр» Леся Курбаса. Іван Франко з глибокою пошаною відгукувався про справу Кропивницького: «Тaкої чистoї, блискучoї всіма блисками пoезії і гумoру народного мови нам не у многих наших писателів лучиться подибати... Ширoкою хвилeю пливе тотa мова у драмах Кропивницького – aвтор, очевидно, сам знає свій «дар слова» і любується переливами його чудових красок і блисків. Пісні, жарти, прикaзки і вигaдки, мов перли-сaмоцвіти, сиплються безкінечною многотою... Грa українських артистів, – писав він, – то не була дилетантська імпровізaція, але здобуток сумлінних студій, глибокого знання укрaїнського нaроду і його життя, освітленого інтуїцією великих талантів».