Відділ абонементу Наукової бібліотеки запрошує відвідати виставку, присвячену 125-тій річниці з дня народження Миколи Костянтиновича Зерова. Микола Зеров як особистість помітно вирізняється серед багатого на творчі постаті літературного процесу 1920-тих років: рідкісний ерудит, поліглот, що володів 20-ма мовами, талановитий історик літератури, блискучий перекладач, оратор і полеміст. Разом із Максимом Рильським, Павлом Филиповичем, Михайлом Драй-Хмарою та Освальдом Бургардтом утворив так звану групу неокласиків – «гроно п’ятірне», маючи на меті наблизити українську літературу до світових здобутків і традицій. Микола Зеров отримував від наукової та літературної праці колосальне задоволення, був щасливим у шлюбі, виховував єдиного сина Костика. Але все обірвалось водночас: неможливість писати, смерть сина, переслідування, тавро «контрреволюціонера» та «націоналіста».

28 квітня 1934 р. серця української інтелігенції здригнулися: було опубліковано вирок 28 діячам культури, за підозрою у терористичній діяльності. Микола Зеров покірно погодився з усіма звинуваченнями. І не тому, що боявся тортур, а тому, що хотів мати ще трохи часу для літературної праці. Він отримав 10 років таборів, як і інші неокласики. А 3 листопада 1937 р. М. Зерову, П. Филиповичу, М. Вороному, Л. Курбасу, М. Кулішу та ще сотням ув’язнених було винесено вищу міру покарання – урочище Сандармох стало останнім місцем спочинку митця.

Є непоправні втрати, та слово неокласиків здолало час...