Час швидкоплинний. Він може безжалісно стерти все те, що створила своїми руками людина. Лише деякі архітектурні творіння рук людських він щадить і не прикладає до них свою руйнівну силу. Ми називаємо їх монументальною архітектурою. І не дивно, що найбільшу частку в ній представляють споруди культового релігійного характеру, адже саме вони змогли найбільш повно поєднати дві такі різні сторони людського життя: духовну та матеріальну.

Сьогодні ми рекомендуємо Вашій увазі книгу Віталія та Ярослави Бондарчуків «Історія храму святого Федора Острозького». На сторінках цього видання висвітлюється складна та захоплююча історія студентсько-викладацького храму св. Федора Острозького Національного університету «Острозька академія». Чого тільки не довелося пережити цій простій та скромній з виду будівлі XVIII ст. Зведена в 1750-1778 рр. видатним італійським архітектором Павлом Антонієм Фонтаною для монастиря братів менших капуцинів, до 1832 р. вона функціонувала як костел, названий іменем Святої Трійці. Після придушення польського листопадового повстання 1830 р. проти російського царату монастир капуцинів був закритий, ченці повинні були покинути свою обитель, більше 30 років споруди монастиря пустували. У 1865–1867 рр. стараннями громадської та освітньої діячки А.Д. Блудової (камер-фрейліни дружини Олександра ІІ – імператриці Марії Олександрівни) монастир і храм були відбудовані, в монастирських корпусах розмістилось жіноче училище для православних дівчат, а костел був перебудований на православну церкву св. Кирила і Мефодія. В березні 1930 р. Кирило-Мефодіївська церква була закрита польським урядом і згодом знову перебудована на католицький костел, до якого повернулись ченці. У 1939 р. розпорядженням органів радянської влади храм був перетворений на спортивну залу.

Нова сторінка в історії храму розпочалась в 1994 р., коли будівлі колишнього монастиря капуцинів були передані Вищому острозькому колегіуму – нині Національний університет «Острозька академія». З дня свого відродження Острозька академія першою серед ВНЗ України порушила найсуттєвішу проблему сьогодення – духовного виховання молоді на засадах християнської моралі, особливо важливу в наш час, коли духовна криза суспільства сягнула такої крайньої межі, що вважається «антропологічною катастрофою людства». Девізом студентів Острозької академії стали крилаті слова, сформульовані ректором І.Д. Пасічником: «Глибокі знання і висока духовність». Формування духовної особистості неможливе без чинного храму. Отже, реставрація храму і перетворення його на церкву стало одним з першочергових завдань, які мав вирішити ректорат академії. У 1998-2002 рр. приміщення храму було реставровано і почало виконувати функцію духовного центру академії: тут звучали церковні твори М. Березовського і І. Бортнянського, класична музика Й. Моцарта та Л. Бетховена, влаштовувались творчі виставки відомих сучасних іконописців та молодих митців. 30 жовтня 2005 р. приміщення Духовного центру академії набуло статусу чинного храму Української церкви Київського патріархату. В урочистій обстановці його освятив патріарх УПЦ КП – Філарет.

Історія церкви, що відобразила складний процес духовного життя волинського краю, розвивалася по синусоїді, рухаючись то вгору, то униз. Проте той дух і сила, які вона передавала всім людям, що відвідували її, з кожним роком та незалежно від обставин збільшували свій вплив лише по висхідній лінії. Саме цю ідею автори намагалися втілити на сторінках цієї книги.