Рекомендуємо Вашій увазі монографію старшого викладача кафедри української мови і літератури, кандидата філологічних наук Ю. Миненка «Зри сія знаменія княжате славного» (Геральдична поезія в українському бароко), присвячена одному з популярних жанрів вітчизняної барокової спадщини. Книга є результатом роботи дослідника над кандидатською дисертацією.

Історичними чинниками появи жанру гербових віршів стало формування в українському суспільстві шляхетської верстви, чому активно сприяла потреба Великого князівства Литовського в захисті від зовнішніх ворогів. Під зобов’язання військової служби уряд був змушений роздавати земельні наділи. У монографії з’ясовано ґенезу віршів на герби, постання яких було зумовлене зростанням ролі шляхти у суспільстві. Окрему увагу звернено на взаємозв’язки українських геральдичних віршів з аналогічним жанром стематів у польській літературі. Аналізу польського геральдичного спадку та порівнянню його зі зразками українських віршів на герби присвячений цілий підрозділ.

Геральдична поезія розглядається як синтетичний графіко-літературний жанр, що постав на стику двох інших популярних барокових різновидів – панегірика й емблеми. Геральдичні вірші є емблематичними за формою та панегіричними за змістом. Головним засобом створення панегіричного ефекту у гербових віршах стало обігрування елементів герба як універсальних символів із загальноприйнятим значенням, що перетворило саму поезію на «зриму метафору», в якій читач бачить графічне зображення описаних символів у гербі шляхтича чи його роду. Саме символи є художньо творчими елементами геральдичної поезії, як і всього барокового віршописання, підтвердження чого знаходимо в авторів тогочасних поетик та сучасних дослідженнях.

Активне використання різної за походженням символіки значно збагачувало змістове наповнення поезії. Серед найпоширеніших виділяємо такі групи символів:

• античні міфологічні символи (грецькі боги й герої), які мали за найважливішу функцію надання додаткової ваги і значущості герою поезії – носію герба;
• християнські символи (хрест, образи Христа, Діви Марії та ін.), що становили основу поетики геральдичної поезії;
• астральні символи (сонце, місяць, зорі), широке представлення яких на гербах українських шляхтичів свідчить про усвідомлення українцями тісного зв’язку з природою, зокрема, з небесними світилами;
• символи тварин (орел, віл, лев, вовк тощо), давнє язичницьке значення яких поєдналося з християнським і трансформувалося у народній свідомості у сталі конотації;
• державні символи (скіпетр, корона), котрі пов’язували зі значенням високого становища та абсолютної влади героя;
• мілітарні символи (меч, спис, щит), що використовувалися як доказ звитяги і неабияких подвигів шляхтича.

Монографія у розділі «Додаток» подає геральдичні знаки українських шляхетських родів, серед яких герби Василя-Костянтина Острозького, Захарії Копистенського, Петра Могили, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи та ін.