Монографія складається з двох частин: «Я – пам’ятник себе…» та «Иже еси в Марксе», які у свою чергу є розгорнутими версіями написаних у радянський та пострадянський періоди дисертаціями: кандидатською та докторською.

Перша розвідка виявляє феномен «авторської самосвідомості» у російській радянській поезії другої половини ХХ століття. Йдеться про те, як саме поети у своїх віршах оцінювали свої поетичні та громадянські досягнення, про слідування традиції Горація, Державіна та Пушкіна у самооцінці. Авторська самосвідомість реалізовувалася за декількома параметрами, естетичними та соціально політичними, які й сформували різні групи поетів: «воєнне покоління», «естрадна поезія», «тиха лірика», «філософська поезія». У рамках цих груп та поза ними виявили свою специфіку відомі поети А. Вознесенський, Є. Євтушенко, Р. Рождественський, Б. Слуцький, Є. Винокуров, Ю. Левитанський, С. Орлов, Д. Самойлов, М. Рубцов, В. Соколов, Л. Мартинов, Ю. Кузнецов, Ар. Тарковський.

Друге дослідження присвячене теоретичній та історико-літературній проблемі ідентифікації літературно-художнього напрямку «соціалістичний реалізм», який панував у літературах Радянського Союзу. Виявлено естетичну та політичну вторинність явищ «радянська ідеологія» та «радянська література» у співвідношенні з культовою християнською літературою. Спільність цих історико-літературних явищ обумовлена приналежністю обох до культур так званого «закритого типу».

Обидва дослідження є унікальними у вітчизняному літературознавстві.