Бетховен, Людвіг ван (Beethoven, Ludwig van)

Людвіг ван Бетховен (16 грудня 1770, Бонн — 26 березня 1827, Відень) — видатний німецький композитор та піаніст, представник «віденьської класичної школи». Бетховен — ключова фігура західної класичної музики в період між класицизмом і романтизмом, один з найбільш шанованих і виконуваних композиторів у світі.

Людвіг ван Бетховен народився 16 грудня 1770 р. у сім’ї придворних музикантів у м. Бонн, Німеччина. Незважаючи на те, що батько хлопчика був освіченою людиною, — придворним тенористом, викладав теорію музики, вокал та гру на клaвесині, — вiн більше перешкоджав, аніж сприяв розвитку здібностей сина, усіляко намагаючись зробити з дитини піаніста-вундеркінда, маленького Моцарта. Юний Бетховен чудово грав на скрипці, органі та фортепіано, мав гарний слух.

У 1778 р. восьмирічного музиканта відправляють до Кельна, а через три роки — на гастролі в Голландію, де він демонструє свої виконавські здібності. Із 1779 р. Бетховен навчається у знаменитого композитора, органіста, письменника Крістіана Готліба Нефе, який і сформував у хлопчика гарний художній смак, познайомив свого учня з творами великих німецьких композиторів минулого. У 13 років Бетховен виконав «Добре темперований клавір» Йоганна Себастьяна Баха, отримав партію генерал-баса в придворній капелі. Через рік стає там головним органістом. Саме Нефе відкрив Бетховену твори Генделя, що теж мали потужний вплив на подальшу творчість композитора. Світогляд Людвіга сильно розширився завдяки самовихованню: з 11 років хлопчик не відвідував школу. Самостійно він вивчив латинь, італійську та французьку мови. Читав класичну німецьку літературу, грецьких письменників, напам’ять цитував Шекспіра. Згодом захопився філософською поезією Омара Хайяма.

Юний музикант часто відвідував придворні постановки французьких та італійських комічних опер. Відголос театрaльних вражень дитинства зустрічається навіть у його «Пасторальній симфонії». Особистий творчий стиль Бетховена сформувався під сильним впливом опер Глюка. Проте боннський період не вирізняється особливою продуктивністю композитора: за 10 років було написано менше 50 творів. Проте цей період художнього формування був важливим для Бетховена. Та саме в цей період композитор зумів виокремити риси своєї індивідуальності. Першими творами музиканта-початківця, що дійшли до публіки, були три сонати для клавесина та варіації на марш Дреслера c-moll.

У 1787 р. Бетховен вперше вирушає до Відня, де демонструє свою гру Вольфгангу Амадею Моцарту. Вже з першого знайомства великий композитор був приємно вражений імпровізаціями юнака і відгукувався друзям, що перед ними — молодий музикант із великим майбутнім. Із того часу євий і творчий шлях Бетховена став тісно пов’язаний із Віднем.

Невдовзі композитор одержує звістку про важку хворобу матері й терміново повертається до Бонна. Бетховен тимчасово припиняє публічні виступи, грає тільки для батька і братів, дає приватні уроки гри на фортепіано.

У 1790 р. композитор їде до Лондона, зустрічається там із Йозефом Гайдном. Після смерті батька юнак повертається до Відня, для того, щоб брати уроки у композитора. Його боннський наставник граф Вальдштейн пророкував молодому музикантові велике майбутнє: «При належній старанності з рук Гайдна ми отримаємо нового Моцарта». Втім, вибуховий характер Людвіга не сприяв встановленню дружньої атмосфери під час навчання. Придворний капельмейстер Антоніо Сальєрі помітив Бетховена серед інших і запропонував йому посаду вокаліста.

Бетховен жив у Відні як вільний музикант. Місцева публіка і богема визнавали його геніальним піаністом і композитором. Він не мав собі рівних серед виконавців того часу. На першому виступі перед поважною аудиторією Бетховен зіграв свій концерт для фортепіано, це принесло йому великий успіх. Тут же були опубліковані фортепіанні сонати, присвячені Гайдну.

До творів раннього періоду творчості Бетховена належать: 2 симфонії, 20 фортепіанних сонат, 6 квартетів, 3 тріо, септет, 9 сонат для скрипки з фортепіано, 2 сонати для віолончелі з фортепіано, 2 квінтети, 3 фортепіанних концерти, ораторія «Христос на Масличній горі», балет «Творення Прометея». Усе це було написанo у різних жанрах із oсобливою індивідуальністю та високою майстерністю, характерною композиторові.

У 1795 р. у Бетховена з’явились проблеми зі слухом. Хвороба прогресувала, Бетховен закрився в собі, з товариського чоловіка він перетворився на похмурого відлюдька. Від самогубства його врятувало лише створення музики. Бетховен відкрив нову еру в історії музичного мистецтва, долаючи старі канони; він створив самобутній героїко-драматичний стиль у класично суворих цілісних формах. Композитор довів до дoсконалості лoгіку тематичного та тонального рoзвитку, строгу архітектоніку, притаманні сонаті та симфонії. Для стилю зрілого Бетховена характерні героїчні теми, побудовані на акордовій тризвучній мелодиці німецьких народних пісень та фанфарно-маршевих зворотах гімнів Французької революції.

До творів цього періоду належать шість симфоній: «Героїчна», «Пасторальна», Четверта, П’ята, Сьома, Восьма (1812 р.); опера «Фіделіо», увертюри «Леонора», «Коріолан», «Еґмонт», Скрипковий концерт (1806 р.), Четвертий (1805 р.) та П’ятий (1806 р.) фортепіанні концерти, сонати «Аврора», «Апасіоната», 5 квартетів, «Фантазія для фортепіано, хору та оркестру», меса до-мажор, Шосте фортепіанне тріо, пісні на тексти Гете, «32 варіації для фортепіано».

У 1813 р. армія Наполеона Бонапарта зазнала поразки в битві на Віторії. Композитор присвятив цій події симфонію для оркестру, використавши гармати та дзвони; диригував сам. Виконання принесло Бетховену великий успіх. Після виступу із кантатою «Славетна мить» на Віденському конгресі композитор отримав звання почесного громадянина міста.

Із погіршенням слуху (з 1815 р., розмовляючи, музикант вдавався до записів у зошиті) слава Бетховена почала гаснути, водночас у Європі зник інтерес до класичної музики. Композитор багато імпровізує, мріє написати музику до «Фауста», «Реквієм». Соната була для Бетховена найзручнішою формою передачі почуттів та емоцій. Фортепіанний спадок композитора нараховує понад 20 циклів варіацій, 40 вальсів, 4 рондо, екосезів, менуетів.

Бетховен мав чимало послідовників, почавши давати уроки музики ще в Бонні. Серед його учнів Стефан Брейнінг, Фердинанд Рис, Карл Черні. Останній активно поширював твори вчителя, знав напам’ять усі його фортепіанні твори. Черні став одним із кращих педагогів Відня, був наставником юного Ференца Ліста. На першому концерті хлопчика був присутній і Бетховен. Він розпізнав обдарованість дитини і поцілував маленького піаніста. Ліст згадував про ту зустріч усе життя, саме він успадкував бетховенівську манеру виконання.

За три роки до смерті Бетховена колеги організували великий концерт із його творів, де виконали уривки з «Урочистої меси» і 9-ту симфонію. Маестро не чув захоплених вигуків публіки та бурхливих аплодисментів, а зрозумівши захват слухачів, знепритомнів від хвилювання. Тоді композитор був уже зовсім глухий.

29 березня 1827 р. життя Людвіга ван Бетховена обірвалось. На його похорони зібрався двадцятитисячний натовп шанувальників.

Музична спадщина композитора безцінна. Бетховен — автор численних музичних творів: 9 симфоній, 11 увертюр, серед яких «Егмонт», «Коріолан», «Леонора», 32 сонати для фортепіано (в т. ч. «Місячна» і «Патетична»), 5 концертів для фортепіано з оркестром, 10 сонат для скрипки і фортепіано (у т. ч. «Крейцерова»), опери «Фіделіо», 6 тріо, 16 струнних квартетів, балету «Творіння Прометея», багатьох обробок народних пісень.

Ставлячи крапку в епосі музичного класицизму, Людвіг ван Бетховен у той же час відкривав дорогу прийдешньому. Його музика стоїть вище від усього, що було створенo сучасниками композитoра.