Шуберт, Франц (Schubert, Franz Peter)

Франц Петер Шуберт (31 січня 1797, Ліхтенталь — 19 листопада 1828, Відень) — австрійський композитор, один із основоположників романтизму в музиці, автор понад тисячі музичних творів, серед яких понад 600 пісень, дев'ять симфоній, велика кількість творів камерної та літургійної музики.

Франц Петер Шуберт народився 31 січня 1797 року в м. Ліхтенталі біля Відня, в багатодітній родині шкільного вчителя. Хлопчик дуже рано виявив музичні здібності. Його першими наставниками у музиці були були батько, старший брат та Міхаель Гольцер, регент приходської церкви.

У шість років Франц навчився грати на скрипці та фортепіано, а в одинадцять його прийняли до авторитетної у Відні школи з пансіоном — придворної капели Конвікта. Там викладали такі європейські метри як Венцель Ружичка та Антоніо Сальєрі. Упродовж 1810 — 1813 рр. Шуберт написав оперу, симфонію, кілька фортепіанних п’єс та пісень, а перші самостійні твори — опера «Розважальний замок сатани» і меса фа мажор з’явилися у 1814 р. У 1813 р. Шуберт вступив до вчительської семінарії, а через рік почав викладати у школі. На дозвіллі він написав свою першу месу, а також поклав на музику Гете «Гретхен за прядкою» — це був перший шедевр композитора.

Знаковим у творчому житті Франца Шуберта стало його знаймство із відомим європейським баритоном Йоганном Фогелем. Завдяки натхненному виконанню співаком пісень композитора, вони завоювали надзвичайну популярність у публіки.

У 1818 р. маестро запрошують у літню резиденцію графа Естрергазі Желіз для виконання обов’язків вчителя музики у двох доньок аристократа. Тут він закінчив Шосту симфонію, створив Варіації на французьку пісню для двох фортепіано, присвячені Бетховенові. Друзі композитора стверджували, що він був закоханий у свою ученицю, графиню Кароліну Естергазі, і присвятив їй «Фантазію в фа мінор» для двох фортепіано.

Восени 1822 р. Шуберт розпочав роботу над твoром, що продемoнстрував його бачення музики — «Незавершенoю симфонією». Цього ж року Шуберт зустрівся з Вебером і Бетховеном, проте ці знайомства не дали молодому композитору майже нічого. Бетховен неодноразово публічно визнавав талант юнака, але за життя композитора вийшло друком дуже мало творів.

1825 р. був щасливим для композитора: кількість публікацій стрімко збільшувалася, злидні відступили. Літо Шуберт провів Верхній Австрії, де його тепло прийняли. У 1826 — 1828 рр. композитор постійно мешкав у Відні, окрім короткого візиту до Граца у 1827 р.

Музична продуктивність композитора була величезною, із 1813 р. він писав безупинно. Біографи Шуберта стверджують, що він ніколи нічого не змінював у своїх творах, бо не мав для цього вільного часу. Незважаючи на підірване здоров’я, останній рік життя музиканта, був особливо плідним: саме тоді світ почув месу мі-бемоль мажор, струнний квінтет до мажор, симфонію до мажор, три останні фортепіанні сонати і вокальний цикл, що був посмертно виданий під назвою «Лебедина пісня». Видавці продовжували відмовлятися брати великі твори Шуберта, платили мізерно мало.

У 1828 р. Шуберт відчув перші тривожні ознаки хвороби, тому стрімкий темп його композиторської діяльності можна трактувати і як симптом недуги, і як причину швидкої смерті.

Композитор не беріг свого здоров’я, і помер у 31-річному віці 19 листопада 1828 р. від черевного тифу у Відні. Згідно з його останньою волею, Шуберта поховали на кладовищі, поруч із обожнюваним ним Бетховеном. На пам’ятнику донині є красномовна епітафія: «Смерть поховала тут багатий скарб, але ще прекрасніші надії».

За життя творчість Франца Шуберта не користувалася великим успіхом. Композитор став першим з представників музичного романтизму в епоху жорстокої меттерніхівської реакції. Щирість, задушевність музики Шуберта, безпосередність та відвертість характеризували і самого митця. Найважливіше місце в творчості композитора зайняла пісня для голосу та фортепіано. У цьому жанрі він став наступником Бетховена. Саме Шуберт дав пісні нову художню форму, збагативши концертну вокальну музику. Серед найвідоміших таких творів — балада «Лісовий цар», «Мандрівник», «Хвала сльозам», «Зулейка» та ін.; великі збірки пісень на вірші Вільгельма Мюллера «Зимовий шлях» та «Прекрасна млинарка». Багато пісень зі збірки «Лебедина пісня» здобули всесвітню популярність («Серенада», «Притулок», «Рибалка», «Біля моря»). В усіх своїх творіннях Шуберт проявив себе як чудовий мелодист із великою різноманітністю настроїв. Загалом, спадщина композитора нараховує майже 600 пісень.

Дивовижний музичний талант Шуберта виявився також в області фортепіанної і симфонічної музики, композитор є автором 9 симфоній. Його експромти, сонати, нареші, Фантазія фа мінор і до мажор, є доказом надзвичайно багатої уяви і великої гармонійної ерудиції.

В галузі оперної музики Шуберт не був таким обдарованим, хоча написав близько 20 опер. Серед них виділяються «Змовники, або Домашня війна» (1823 р.), «Порука» (1816 р.) «Сакунтала» (1820 р.).

З численних церковних творів композитора (7 мес, велика кількість оферторій, гімнів, магніфікатів, кантат та ін.) особливим, величним характером і музичною багатогранністю вирізняється меса мі-бемоль мажор.

Франц Шуберт за життя здобув визнання, перважно, як пісняр; майже всі його великі інструментальні твори було вперше виконано через кілька десятиліть після смерті маестро. Справжню оцінку та масове визнання музика композитора отримала тільки у 20 ст.