Вівальді, Антоніо Лучіо (Vivaldi, Antonio Lucio)

Антоніо Лучіо Вівальді (4 березня 1678, Венеція — 28 липня, 1741, Відень) — видатний італійський композитор, скрипаль-віртуоз, автор більш як сорока опер, кантат, ораторій, творець жанру сольного інструментального концерту.

Антоніо Луічо Вівальді народився 4 березня 1678 р. у Венеції в родині цирульника і, за сумісництвом, скрипаля-віртуоза, Джованні Вівальді. Ім’я батька майбутнього композитора значилось в списку творців музичного співтовариства «Sovvegno dei musicisti de Santa Secilia», також він був головним скрипалем в капелі собору Святого Марка і першим музичним наставником сина. Антоніо грaв на скрипці з десяти років, а уже в 1689 — 1692 рр. підмінював батька в капелі сoбору Святoго Маркa.

Зв’язки з духовенством вплинули на вибір подальшої кар’єри юного Вівальді. 18 вересня 1693 р. він постригся у ченці, 18 вересня 1700 р. був зведений у сан диякона, а через три роки — рукопокладений у сан священика. Отця Антoніо прoзвали Il Prete Rosso, «червоним священником», вірогідно через його руде волосся. У 1704 р. він залишaє служіння через aстму, що прогресувала, і працює виклaдачем гри на скрипці у сирітському притулку «Пієтa», одній із кращих музичних шкіл для дівчаток. Пiзніше став диригентом оркестру i керiвником концертів, у обов’язки Вівальді входило складання музики для численних дитячих виступів. Композитор написав для «Пієти» більшість своїх концертів, кантат і духовної музики.

У 1705 р. у Венеції видана перша збірка його робіт — 12 сонат. У наступні роки Вівальді неодноразово звертався до жанру сонати для одного і кількох інструментів.

У 1706 р. відбувся перший публічний виступ композитора у палаці французького посольства. У 1711 р. були опубліковані 12 концертів «Гармонійне натхнення». У ці роки юний Вівальді посилено працює, поєднуючи викладацьку і композиторську діяльність. Його ім’я стає відомим в рідній Венеції та за її межами. Так, у 1709 р. під час презентації ораторії в «Пієті» Вівальді був представлений датському королю Фредеріку IV, якому згодом присвятив 12 скрипкових сонат.

У 1713 р. Вівальді написав трьохактну оперу «Оттон на віллі», прем’єра якої відбулась на сцені венеціанського театру. Постановка мала значний успіх. У 1714 р. композитор створив оперу «Роланд, уявний божевільний» на лібрето Граціо Браччьолі, що була вільною переробкою відомої поеми «Шалений Роланд» італійського поета Людовіко Аріосто. Згодом з’являється дві ораторії на латинські тексти, «Мойсей, бог фараонів» (1714 р.) і «Юдиф торжествуюча» (1716 р.).

Період із 1713 по 1718 рр. дослідники вважають найпродуктивнішим етапом у творчості композитора: за п’ять років було створено 8 опер, серед яких «Нерон, що став Цезарем», «Коронація Дарія», «Сталість, торжествуюча над любов’ю і ненавистю», «Скандербег» та ін.

Про життя композитора з 1719 по 1722 рр. відомо мало. Вівальді провів ці роки у Італії та Німеччині. У Мантуї він познайомився з оперною співачкою Анною Жиро, яку згодом представляв своєю ученицею. Сучасники відгукувались про «подругу рудого священика» як про майстерну і натхненну співачку з приємним, хоча і скромним по діапазону голосом. Після трирічної служби в Мантуї Вівальді разом з сестрами Жиро повернувся до Венеції, обидві вони постійно жили в будинку композитора і супроводжували його в численних подорожах, пов’язаних у той час із небезпеками і нестатками. Ці занадто тісні взаємини духовної особи із жінками неодноразово викликали нарікання з боку духовенства, навколо персони Вівальді з’явилася величезна кількість абсурдних чуток. Так, за однією з переказів композитор був євнухом. У 1738 р. кардинал-архієпископ Феррар навіть заборонив Вівальді в’їзд до міста. Незважаючи на все це, він завжди відстоював честь і гідність супутниць життя, незмінно відгукуючись про них із глибокою повагою.

У 1723 р. відбулась перша поїздка Вівальді до Риму і постановка опери «Геркулес на Термодонте». Наступного року він знову відвідав Рим для участі в прем’єрі опери «Джустіно». «Чеснота, торжествуюча над любов’ю і ненавистю»), представлена тоді ж на римському карнавалі, завершила тріумфальний успіх творів композитора в Римі, виступ у якому вважався серйозним випробуванням для будь-якого музиканта. У 1725 р. в Амстердамі був виданий цикл з 12 концертів «Суперечка Гармонії з Винаходом».

У травні 1740 р. Вівальді остаточно залишає Венецію і їде до свого покровителя, Карла VI. Композитор прибув до Відня у невдалий час, через кілька місяців після його прибуття імператор помер і почалася війна за австрійську спадщину. Вівальді вирушив для пошуку нової роботи в Дрезден, де, найімовірніше, і захворів. Забутий усіма, без засобів до існування він був змушений повернувся до Відня. 28 липня 1741 р. квартальний лікар зафіксував смерть «преподобного дона Антоніо Вівальді від внутрішнього запалення». Композитора поховали на кладовищі для бідняків. Цікаво, що під час поховальної меси у церковному хорі співав дев’ятирічний Йозеф Гайдн.

Антоніо Вівальді зробив істотний внесок у рoзвиток інструментувaння, він першим застосувaв гобої, вaлторни, фаготи та інші iнструменти як самостiйні, а не дублюючі. Є автором 90 опер, у тому числi «Роланд Несaмовитий», «Нерон, що стaв Цезарем», «Коронaція Дaрія», «Обмaн, що тріумфує в любoві», «Фарначе», «Олімпiада», «Гризельдa», «Арістiд», «Ферасп», понад 500 концертів, 56 світських кантат, 465 концертів. Один з найвідоміших творів композитора — перші 4 концерти циклу «Чотири пори року».