Головна » Бібліотека » Бібліотека рекомендує » «Такий, як ви, тільки кращий»: Валерій Марченко «Листи до матері з неволі»

«Такий, як ви, тільки кращий»: Валерій Марченко «Листи до матері з неволі»

11.12.2012

«Такий, як ви, тільки кращий»: Валерій Марченко «Листи до матері з неволі»

Коли йдеться про дисидентів, найчастіше пригадуємо прізвища Івана Світличного, Левка Лук’яненка, В’ячеслава Чорновола, Миколи Руденка, Василя Стуса. Сьогодні, хотілося б згадати про ще одну знакову постать в історії українського правозахисного руху, журналіста, перекладача Валерія Марченка.

У 25 років він потрапив за свої статті до радянської тюрми, в 37 вийшов із неї у цинковій труні. Не був революціонером, не кидався на барикади, не влаштовував теракти – просто писав. Перші літературні спроби починалися не з дисидентства. Наприкінці 1960-х – на початку 1970-х Валерій Марченко активно працює як перекладач з азербайджанської, видає три книжки перекладів, кілька цікавих розвідок про спадщину Агатангела Кримського. В останніх уже помітне прагнення автора хоч по-езопівськи, але сказати про наболіле. У 1972 році настав час, коли він заговорив уже не натяками: публікує статті «За параваном ідейності» та «Київський діалог». У матеріалах кримінальної справи Валерія Марченка вони фігуруватимуть як «антирадянські документи», спрямовані на «підрив і ослаблення радянської влади». А далі сувора математика того часу: 6+2 (колонія і заслання), через два роки 10+5 (табори суворого режиму). 5 жовтня 1984 року тяжко хворий на нефрит політв’язень помер у тій самій зоні №36 у Кучино, звідки не повернувся Стус. На його смерть відгукнулися протестними заявами Рональд Рейґан, Державний Департамент США, Генріх Белль, Іван Павло ІІ.

Увесь цей час поруч із Валерієм була мати, Ніна Михайлівна. Нелюдськими зусиллями вона домоглася, щоб поховати тіло сина на Київщині, там же знайшла спочинок і сама. Мати завжди займала осібне місце у житті сина, він був по-особливому, духовно, прив’язаний до неї:“Скільки я про тебе думав за цей час! Повір, без твоєї присутності не було жодного дня; “Слово честі, все здатен витримати, крім твоїх переживань. Виходить, строк нам дали на сім’ю”; “З моїх знайомих ніхто не мав такої матері… Я просто не міг бути з тобою поганим”; “Здається мені, наші взаємини — оптимальний варіант для батьків та дітей”.

Сьогодні бібліотека рекомендує дивовижно духовну й інтелектуально наснажену книгу Валерія Марченка «Листи до матері з неволі». Це посмертна збірка, де крім епістолярію, уміщені також неопубліковані праці. Від книги віє теплотою. Не хочеться писати банальностей про синівське ставлення до матері, але в листах Валерія відчувається особлива міцність родинних зв’язків. Ніна Михайлівна була для нього першим читачем і критиком. З нею він ділився найпотаємнішим, своїми здобутками, сумнівами, з нею радився. Завдяки масиву листів, писаних у рiзні часи i до рiзних кореспондентiв, можемо пiзнати характер i вдачу їх автора, його моральний вибір як митця, журналіста, літератора і громадського діяча. Сподіваємось, що рекомендована нами книга дозволить вам по-новому поглянути на події другої половини ХХ століття та на людину, що для багатьох поколінь може стати уособленням громадянської стійкості, мужності та синівської любові. Товариш Марченка Семен Глузман у передмові констатує:“…Це важко зрозуміти. Але це правда: Валерій був щасливий. Там, у політтаборі, він писав те, що боялися вимовити вголос “на волі”. Його штампували з громадських трибун тавром “відступника і буржуазного націоналіста”, а він у таборі став письменником. Українським нерадянським письменником. Не фанатик, не революціонер, не екстреміст, він був такий, як і ви. Лише – кращий”.